Філосовський зміст твору " Україна у вогні"

Кіноповість «Україна в огні» Олександра Довженка в усій літературі про Другу світову війну обґрунтовано можна вважати одним із найкращих. Які ж проблеми ставив Довженко у своїй кіноповісті? Що він хотів донести до читача. «Україна в огні» проблематика:  проблема національної самосвідомості людини й народу;  показ трагедійності тогочасних подій; життя простої людини на війні і в тилу;  проблема цінності загальнолюдських ідеалів; жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха). Проблема національної самосвідомості людини і народу. Вона хвилювала письменника давно і особливо виразно постала в його творчості воєнного періоду. Ця проблема органічно вплелася в гуманістичну концепцію твору. На історичне безпам’ятство народу, на відсутність у нього поняття про «вічні істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе. Та й сам письменник у тексті від автора називає однією з причин трагічного початку війни те, що радянським воїнам «…ніхто не став… у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі, рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять». (Прозорий натяк на довоєнні репресії.) Довженко протягом усього твору виявляє увагу до проблеми національної свідомості, використовуючи в основному прийоми вкрай загостреної полемічності. Полемізують Христина Хуторна і партизанський прокурор Лимарчук, фон Краузе і автор, Лаврін Запорожець і Заброда, причому всі опоненти знаходяться на полярних ідейних і моральних позиціях.   Показ трагедійності тогочасних подій «Україна в огні» — кіноповість-трагедія. І вже своїм трагедійним звучанням твір суперечив офіційній думці щодо реалій війни, а тому й викликав різко негативну оцінку Сталіна та його оточення.   Проблема цінності загальнолюдських ідеалів Життя простої людини на війні і в тилу, проблема цінності загальнолюдських ідеалів, які Довженко обстоює через зображення конкретних характерів. Приступаючи до написання повісті, О. Довженко поставив за мету створити «сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас «широкими масами», що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів». Він говорив, що «можна вимагати абсолютної твердості від дуже багатьох, але, очевидно, не можна вимагати абсолютної твердості від усіх поголовно». І справді, хоч партизанський рух під час війни набуває надзвичайного розмаху, усе ж більшість населення окупованих територій не брала участі в активному опорі ворогам, що, зрештою, є цілком природним явищем. Досить важко було в умовах окупації залишитися просто людиною. Жінки на війні Як же реалізував письменник свої гуманістичні ідеї? Передусім, через показ трагічної долі дівчини-полонянки, жінки в окупації. Героїні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стали на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, яка випала на їхню долю, зберігають ще не втрачені остаточно природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася сильнішою за їхні бажання й можливості, понівечила душі, то чи варто судити їх ще й не завжди праведним і об’єктивним судом? Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав якщо й судити людей, то «по закону народного лиха». Звернемо увагу на такий промовистий факт: Довженко побудував сюжет «України в огні» майже цілком на «окупаційному» матеріалі, але практично не показав боротьби народних месників, за винятком кількох епізодів. І це в той час, коли в літературі з’являлися численні твори про війну, у яких життя народу в тилу ворога показане як суцільна активна боротьба з фашистами. Вірний правді життя і власним гуманістичним ідеалам, письменник чи не єдиний в усій тогочасній радянській літературі порушив проблему простої людини на війні і в тилу саме з цих позицій. На тлі смертельного двобою з фашизмом Довженко знайшов у собі мужність принципово обстоювати ідею гуманізації радянського суспільства в його становленні до особистості, заперечити антигуманні ідейно-моральні настанови сталінізму.