Казка на тему Літечко

Помогла чем смогла. Если не то, то прости . Ось і літо прийшло. Тепле, веселе. Дружньо гудять бджоли, ніжно колишуться трави, колосяться на полях хліба. Саме у цю пору ліс жив небаченим життям. Велика лісова галявина, які ніби ще недавно була вкрита маленькою травичкою, квітувала. Яких тільки рослин на ній не було: ромашка, звіробій, полин, м’ята, дзвіночки, материнка, люцерна. Великий – великий килим нагадувала вона. Вухастих любив її. А ще більше любив літо за найдовші у році дні, за чарівні медові аромати, які постійно можна було відчувати у повітрі. Цікавим було все. Навіть дощик який зволожував землю. М’який, лагідний він ніколи і нікого не ображав. І це розуміли навіть рибки, які жили у ставку. А грибочки? Один за одним з’являлися вони; маленькі і великі, подібні на хатинки під якими можна сховатися, відпочити. Літо. Час ягід. Дозріває суничка, приваблює чорним кольром черемха. Смак її терпкий, але дуже смачний. Пливуть і пливуть по небу хмарки. Кличуть у подорож, у країну, що називається просто, – літо.