Хто взяв учясть у повстанни в 1113

Київське повстання 1113 року (17 квітня — 21 квітня) — антифеодальне повстання міських низів Києва, холопів і, можливо, сільського населення Київської землі. Вибухнуло після смерті князя Святополка Ізяславича, що опікувався лихварями та спекулював сіллю. Головним чином постраждали князівські поплічники — тисяцький Путята та соцькі, а також євреї-лихварі і купецтво. Причиною повстання стало підвищення цін на хліб, голод, зловживання князівської адміністрації, яка спекулювала цими продуктами, та перетворення вільних городян на холопів за борги. 17 квітня обурені кияни з бою узяли двір боярина Путяти Вишатича та почали громити володіння лихварів. Очільники повстанців помістили: «Нині з усієї Руської землі усіх жидів вислати із усім їхнім маєтком, і надалі не впускати, а хто таємно увійде, вільно їх грабувати і вбивати… З цього часу жидів на Русі немає»[1] Налякана боярська верхівка Києва звернулася до переяславського князя Володимира Мономаха і запросила його на великокнязівський престол. Ставши великим князем київським, Мономах видав нові закони (відомі під назвою Устав Володимира Мономаха), які містили деякі поступки повсталим. У статуті обмежувалися відсотки за позикою, були сформульовані права і обов'язки закупів, заборонялося перетворювати на раба купця-боржника, якщо він позбувся свого майна внаслідок війни або пожежі.