Краткая биография Павла Тычыны

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Koзеленького повіту на Чернігівщині в сім’ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі та в духовній семінарії в Чернігові.Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне обдарування майбутнього поета — годі він брав участь спочатку в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність — важлива риса особистості Тичини — на¬була яскравого вияву в його поетичній творчості. За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих письменників, як М. Коцю¬бинський та В. Самійленко. Саме тоді Тичина дебютував як поет — перші його творі! датуються 1906 роком. Публікації молодого поста з 1912 року почали з’являтись на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник*, «Рідний край», «Українська хата». 1913 року Тичина переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інсти¬туту’. Навчання поєднував із працею в театрі М. Садовського, в якому вико¬нував обов’язки помічника хормейстера. Літературні зацікавлення зумовили співробітництво Тичини з газетою “Рада”- (пізніше — “Нова рада”). На той час припадають його знайомство та співпраця в редколегії газети з відомими українськими літературними критиками А. Ніковським та С. Єфремовим. На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року, пов’язані з бо¬ротьбою українського народу за незалежність. Поет переймається загальним піднесенням, емоційно переживає прагнення пригнобленого народу здобути національну свободу. Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала най-більш яскравою подією в українській літературі того часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів європейського рівня. Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями іромадянської війни. Суперечливі настрої тих часів віддзеркали-лись у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920), “Плуг” (1920), «Вітер з України» (1924). 1923 року Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в часі з початком творчої кризи поета. Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з іншого, — відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався. Хотів того чи ні, але Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літе¬ратури. У різний час він входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ, очевидно, тоді зазнав виливу українських письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції, страх просто паралізував поета. 1934 року вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панів¬ну ідеологію, розчинившись як творча особистість у потоці пропагандист¬ських штампів. Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ше чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю. Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.