Мій улюблений гумористичний твір

На Щуку хтось бомагу в суд подав,Що буцім би вона такеє виробляла,Що у ставку ніхто життя не мав:Того заїла в смерть, другого обідрала.Піймали Щуку молодціТа в шаплиціГуртом до суду притаскали,Хоча чуби й мокренькі стали.На той раз суддями булиЯкіїсь два Осли,Одна нікчемна ШкапаТа два стареньких Цапа, —Усе народ, як бачите, такийДобрячий та плохий.За стряпчого, як завсігди годиться,Була приставлена Лсиця...А чутка у гаю була така,Що ніби Щука та частенько,Як тільки зробиться темненько,Лисиці й шле — то щупачка,То сотеньку карасиків живенькихАбо линів гарненьких...Чи справді так було, чи, може, хто збрехав(Хто ворогів не мав!) —А все-таки катюзі,Як кажуть, буде по заслузі.Зійшлися судді, стали розбирать:Коли, і як воно, і що їй присудити?Як не мудруй, а правди ніде діти.Кінців не можна поховать...Не довго думали — рішили —І Щуку на вербі повісити звеліли.— Дозвольте і мені, панове, річ держать,—Тут обізвалася Лисиця.—Розбійницю таку не так судить годиться:Щоб більше жаху їй завдатьІ щоб усяк боявся так робити,—У річці вражу Щуку утопити!— Розумна річ! — всі зачали гукать.Послухали ЛисичкуІ Щуку кинули — у річку.