Надо срочно твір на тему Морально-етичні уроки доброти у повісті Г. Тютюника Климко

Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою- немовлям i себе з другом. Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще, здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i вчишся у нього рiшучостi та милосердю . Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у друзiв зявилося благородне бажання допомогти ïй, i вони беруть на своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини, хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи спiвчуття й милосердя до iнших. Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити. Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв- украïнцiв. Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели повернення Климка з торбиною солi на станцiю, допомога радянському полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв. Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях, тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на дорогу сiль. Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.