Написати интерв"ю з Ліною Костенко

Кореспондент: Ви навчалися і спілкувалися з неординарними особисто­стями того часу. Хто вони? Ліна Костенко: Так, це цікаві та талановиті люди: Роберт Рождественський, Фазіль Іскандер, Юнна Моріц, Паруйр Севата інші, які яскраво заявили про себе у шістдесяті. Кореспондент: А що Ви скажете про захист своєї дипломної роботи в літературному інституті? Ліна Костенко: Я вчилася у семінарі Михайла Свєтлова. Цікаві дискусії, краса Підмосков’я, народжуються сповнені любові до життя і людей вірші, які й увійшли до першої збірки «Проміння землі». Вона і стала моєю диплом­ною роботою, а рецензентом був відомий письменник Всеволод Іванов. Кореспондент: Ліна Василівно! Досить чисто зустрічається така фраза: «Ба­гато років у поетеси пройшли у вимушеному мовчанні». Ліна Костенко: ...Ні! Це не так! В студентських гуртожитках і серед справ­жніх шанувальників літератури мої вірші ходили по руках. Я писала. Кореспондент: Ви не любите мітингів, не любите виступати, а все ж таки виступаєте. Ліна Костенко: ...я, яка хотіла б тільки бути біля свого письмового столу, я відчуваю, усвідомлюю: настав час, коли мовчати мають право тільки мертві. І тому я приймаю запрошення виступати перед людьми. Кореспондент: Скажіть, вірші, як люди? Ваші вірші мають свій характер? Ліна Костенко:Є вірші — квіти... Вірші - дуби.Є іграшки вірші. Є рани. Є повелителі й раби. І вірші є - каторжани. Крізь мури в’язниць, По тернах лихоліть - ідуть, ідуть По етапу століть... Кореспондент: Що ви можете сказати про сучасну молоду поезію Укра­їни? Чим різниться літературне покоління нового століття від «шістде­сятників»? Ліна Костенко: В теперішній літературній молоді відродилася і про­довжилася та гілка, яка не скоригована тимчасовими політичними чи ідео­логічними обставинами. Всі вони пишуть по-різному, у кожного своя пое­тика, але в цілому в їхній поезії є щось і спільне. Рівнем свого обдарування це нове покоління принесло нову надію на подальший розвиток україн­ської літератури по висхідній. Кореспондент: Що це за «фантастична доля» історії віршованого роману «Маруся Чурай»? Ліна Костенко: Насправді історія з цим твором розпочиналася не так легко й радісно. Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість... Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки пись­менників України твір був випущений у 1979 році «Радянським письмен­ником». За кілька днів восьмитисячний тираж було розпродано. Повторне видання через три роки вже накладом сто тисяч примірників в серії «Рома­ни і повісті» («Дніпро», 1982), так само швидко зникло з книгарень. Ця дівчина не просто так, Маруся, Це голос наш. Це - пісня. Це - душа.