Написати своє продовження вірша ,,Чайка на крижині"

Цим роком зима не сховалася покриву білими, іноді приміряла - але хтось їх відразу ж крав. Пошукала, поплакала ...Що тут з утратою зробиш? І довелося носити плаття з висохлих восени трав. А коли лютувала, ожеледиця килими вистилають, Сперечаючись з морем, влазила в сум'яття злий вітрів, Не встигла отямитися: поки сили зима збирала, Вже прокинулися дерева, і Одер зламав свій покрив. Лід ломився, розлютувалася, в прочинені двері проток, на прибережне каміння кидаючись, став кришивом лід, і в кінці цієї драми по темній річці, по широкій самотня чайка на крижині останньої пливе. - Ти куди розігналася? Невже до моря, до синього? Чайкам треба зграї триматися - не плаває однієї, На такий стоншується, прозорою майже вже крижині ... Ну, а що, якщо крижину підмиє весняною водою? Ну, а що, якщо крижина утримати тебе буде безсила? Затріщить і загінет в вируючої вона круговерті? - Ось же дивні люди! У мене є чарівні крила! Що крилатим нам значать земні неміцні тверді? или ЧАЙКА НА КРИЖИНІ В цьому році зима не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала... Що ж робити? Бідувала в старій із торішніх зів'ялих трав. Як коли лютувала, стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, несла сум'яття вітрів. Все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів. Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. Лід кришився, б'ючись об каміння берегове... І нарешті по Одрі – темній, широкій на останній крижині самотня чайка пливе. – Ти куди ж розігналась? Чи, бува, не до самого моря? Чайки держаться гурту, а ти відпливаєш одна. А крижина тонка. А крижина майже прозора... Ну, а що, як її підмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? Затріщить і відломиться... Піде вода кругами... – Дивна людино! Я ж маю крила. Нащо крилатим ґрунт під ногами?