Напишіть твір про улюбленого поета "срібної доби"

Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.  Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.  Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.  її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:  Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый...  Там с девушкой через забор сосед  Под вечер говорит и слышат только пчелы  Нежнейшую из всех бесед.  Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.  В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:  Мне голос был. Он звал утешно,  Он говорил: "Иди сюда,  Оставь свой край глухой и грешный,  Оставь Россию навсегда".  Но равнодушно и спокойно  Руками я замкнула слух,  Чтоб этой речью недостойной  Не осквернился скорбный дух.  Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:  И та, что сегодня прощается с милым,  Пусть боль свою в силу она переплавит.  ы детям клянемся, клянемся могилам,  Что нас покориться никто не заставит!  Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:  Не страшно под пулями мертвыми лечь,  Не горько остаться без крова, —  И мы сохраним тебя, русская речь,  Великое русское слово.  Свободным и чистым тебя пронесем,  И внукам дадим, и от плена спасем  Навеки!  Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:  Нет, и не под чуждым небосводом,  И не под защитой чуждых крыл, —  Я была тогда с моим народом,  Там, где мой народ, к несчастью, был.  Коли читаєш і перечитуєш вірші Ахматової, відбувається якесь не залежне від тебе самого звільнення душі, і ти разом з поетом приєднуєшся до чогось значного та вічного.