Напишите пожалуйста опіс Остапа

Остап-старший син Тараса Бульбы.Он разом з молодшим братом закінчив Київську академию.Остапу знання давалися з працею,тільки під загрозою батька він залишився в академії. Незабаром Остап став одним із кращих в академии.Всегда вважався гарним товаришем та його за це единодружно любили.С рівними був прямодушен.Имел в серці доброту і був зворушений сльозами бідної матери.После закінчення навчання Остап з братом приїхали домой.Оба молоді і красиві,вирушили з батьком в Запорізьку Сечь.Остап весь час думав про битви,мріяв про ратні подвиги,хотів ні в чому не поступатися своєму прославленому в битвах батькові. У свої 22 роки він був напрочуд хлоднокровен,завжди тверезо міг оцінити опасность.Остап жодного разу не розгубився,не зніяковів в бою.Крепостью дихало тіло молодого козака,а лицарські якості набули чинності льва.Казаки швидко оцінили силу,сміливість,спритність,відвагу в бою.Даже Тарас Бульба говорив,що згодом з Остапа буде добрий полковник. Остап залишився до кінця життя вірний своїй вітчизні,своєму дому.Даже в полоні,коли його піддавали страшних муках,він не сказав ні слова,ні крику,ні стогону не вирвалося з його понівеченого грудей. Він помер,як вірний син своєї Батьківщини.

Остап — то, что называют безупречным бойцом, надежным товарищем. Он молчалив, спокоен, рассудителен. Остап продолжает и чтит традиции отцов и дедов. Для него никогда не стоит проблема выбора, нравственной двойственности, колебаний между чувствами и долгом. Он удивительно цельная натура. Безоговорочно принимает Остап запорожский быт, идеалы и принципы старших товарищей. Почтительность никогда не переходит у него в угодливость, он готов проявить инициативу, но с уважением относится к мнению других запорожцев. В то же время он никогда не будет интересоваться мнением, взглядом "чужих" — иноверцев, иноземцев. Остап видит мир суровым и простым. Есть враги и друзья, свои и чужие. Его не интересует политика, он прямодушный, отважный, верный и суровый воин. Остап словно вырублен из цельного куска камня, его характер дан готовым в своей основе, и развитие его — это прямая, в высшей точке подвига обрывающаяся смертью. Остап был до конца верен своей отчизне, своему долгу. Даже в плену, когда ляхи подвергали его страшным мукам, он не сказал ни слова. Ни крика, ни стона не вырвалось из его истерзанной груди. Он умер как верный сын своей Родины.