Описати свій процес праці (будь-якої) 10 речень Будь-ласка дуже потрібно

Батик як мистецтво  малювати гарячим воском по  тканині зародився в Індонезії.  В Європу він потрапив у середині  позаминулого століття, коли  голландські купці привезли з острова Яви  не тільки легкі  струмисті тканини, вкриті найтоншими  восковими візерунками, а й технологію їх виготовлення.Існують різні батикові технології.  Це і гарячий батик,  коли весь рисунок на тканині покривається гарячою восковою сумішшю, за винятком тих місць,  які фарбуються одним,  спочатку світлим тоном.  Тканину опускають у барвник, а потім прасують, топлячи віск, знову покривають воском для наступного фарбування. І так доти,  поки весь рисунок не стане кольоровим.При “холодному” розписі  на шовк наноситься графічний рисунок. Потім контурні лінії закріплюються спеціальним “резервом”, а площини між ними розписуються  фарбами, ніби аквареллю  по мокрому.  Це мистецтво, що потребує не тільки натхнення, а й точного розрахунку. Результат завжди неповторний і значною мірою непередбачуваний.Такою ж індивідуальною  творчістю, як живопис і скульптура, батик утвердив себе  аж у ХХ столітті. Традиційна батикова техніка відзначається складністю і тривалістю операцій. Тому займатися ним принагідно не можна – треба бути одержимим. Нині  батик має художньо-артистичний “музейний” статус.  ІІ. Того ранку до початку уроків мені випала важка, немила, найчорніша, ще й принизлива, бо “жіноча”, робота – парити в жлукті білизну. Може, хтось не знає, що таке жлукто? О, це такий “апарат”, який вигадали наші найдавніші предки. Може, ще трипільці. Відпиляну – півтора чи трохи більше метра завдовжки -  товсту вербову колоду продовбують долотом наскрізь, щоб лишилися тільки стінки  в півдолоні завширшки, виходить такий собі кадівб (бочка) без дна і кришки, той кадівб ставлять біля ганку на чисту, рівненьку, з-під ціпа солому. В жлукто кидають  заздалегідь намочену білизну: сорочки, простирадла, рядна і все інше, посипають  шаром, в долоню завтовшки,  попелу – соняшникового або березового. Шар білизни і шар попелу, й так доверху, а коли в печі у великих чавунах закипає окріп, ти рогачем витягуєш чавун на припічок, береш його великою ганчіркою й обережно, щоб не хлюпнути, не обваритися, преш той баняк надвір і виливаєш у жлукто. В жлукті клекотить, наче в пеклі, гаряча пара шугає в небо. Відтак преш другий чавун, бурхаєш його в жлукто й мерщій накриваєш жлукто пічною заслінкою.  В жлукті клекоче, булькає, стогне – то дезинфікується, вибілюється білизна. Коли клекіт вщухає, ти йдеш до печі й витягаєш звідти розжарений шмат  металу, це може бути велика гиря, шмат рейки, в наших сусідів у печі розжарювалося гарматне, ще з  давніх  часів ядро, розжарювали й снаряди, з яких виколупаний тол, у нас же за той прискорювач виробітку пари правила танкова шестерня десь на пуд вагою, котрою я інодні вправлявся у вижиманні. Зачепивши тлустим  дротяним гаком шестерню, преш її до жлукта і вкидаєш туди. Там знову клекіт, буркотіння, булькання, шипіння, і пар свистить через заслінку, неначе з паровоза.Повернувшись зі школи, я виймав білизну та складав на санчата (влітку на возика) й цуприкував до річки, а там мати гамселили її прачем, полоскала в ополонці, й ми вдвох викручували. Висушена на тину, на мотузках у саду така білизна, продезинфікована, чиста, пахне городом, полем, небом – білим світом.