ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА УМООЛЯЮ ОЧЕНЬ НАДО ПОЖАЛУЙСТА ПОМОГИТЕ УМАЛЯЮ написать характеристику образу Артема Летючого ПОЖАЛУЙСТА ПОМОГИТЕ

В селі Артема вважали за дивака. Горілки не пив, до церк­ви його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працю­вав на маленькому клапті землі, що ледве могла прогоду­вати  його  сім'ю,  а  книжки  купував.  Бувало,  на  ярмарку люди,  спродавшись,  і  до   шинку  заглянуть,   а   він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годиться доброму господареві, хиль­нути чарку-другу й заспівати веселої, він купить на витор­гувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукою гладить,  немовби хтозна-яке добро придбав! 1  вдома   ввечері   потім   марно  лій  переводить, луплячи очі в ту книжку. А для чого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собі мужик! Хіба то мужиць­ке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим не ходив, а оповідали, що то п'яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілки навчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. І громади став ніби цу­ратись, усе, знай,  сидить у  своїй  хаті,  пучкою по  рядках у книзі водить і губами ворушить. Ні, чисто тобі здитинив­ся дядько!.. Проте, коли його жартома питав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміяли­ся ж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичи­тав у книгах, що японці, приміром, збирають по горах пта­шиний  послід  і  тим  послідом  землю  угноюють,  а  котрий японець багатіший, так той і оселедцями свою землю здобрює.    А найбільше любив про птахів оповідати. І тут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.