Помогите составить план пересказа-папуга з осінньої гілки Очень надо , зарание огроиное спасибо!!!                       вот текстПАПУГА З ОСІННЬОЇ ГІЛКИ Оповідання Вже була осінь. Він сидів на гілці між великих яблук і верещав...

Помогите составить план пересказа-папуга з осінньої гілки Очень надо , зарание огроиное спасибо!!!                        вот текст ПАПУГА З ОСІННЬОЇ ГІЛКИ  Оповідання  Вже була осінь.  Він сидів на гілці між великих яблук і верещав: — Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! Над яблунею вгорі було нескінченне небо. Там літали всякі птахи, а ще вище над ними — літаки.  В нього аж голова запаморочилася, коли глянув угору. До землі було ближче.  На землі лежало жовте листя, а між ним — яблука. Серед яблук ходило допитливе цуценя. Нюхало їх і гидливо відверталося.  — Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!!! — заверещав папуга до цуценяти.  Цуценя здивовано подивилося на зеленобокого папугу і сказало: «Гав!»  Папуга помовчав і теж несподівано для себе гавкнув.  Цуценя від здивування аж сіло. На гілці сидів не собака, а подавав собачий голос.  Цуценя ще трохи посиділо, подумало і побігло по хлопчика. Хай подивиться на цю чудасію.  А до папуги вже почали злітатися горобці.  — Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! — загукав він до них.  Це були всі слова, яких навчила папугу старенька бабуся, його господарка.  Він не вмів розповісти горобцям про свою біду.  А трапилося ось що. Бабуся пішла з дому й лишила кватирку відчиненою.  Папуга літав-літав по кімнаті. Говорив-говорив сам із собою про кашу. Залетів на кухню. Позаглядав у каструлі. Каші ніде не було. Аж чхнув сердито.  Підлетів до кватирки і вистромив дзьоба.  Там, надворі, було дуже цікаво. По вулиці прогув великий пузатий автобус, пробіг, насвистуючи, спортсмен. Папуга теж свиснув, та спортсмен не почув. Тоді папуга радісно гукнув до нього:  — Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! Але спортсмен був уже далеко — тільки майка синіла. Папуга сумно подивився на ту синю майку й так же сумно  сказав:  — Пор-ра вставать...  Посидів-посидів, подивився-подивився і полетів туди, у світ за вікном.  Пролетів над котом у дворі. Кіт побачив його, підстрибнув і нявкнув.  А папуга вже був далеко.  Він летів над річкою, над рибалками і над рибами у воді.  Дивувалися рибалки: і що воно за птаха незвичайна? Не голуб, не дятел, не синиця, не горобець... Просто дивина. І боки в неї зелені.  Ніхто з тих рибалок не бачив папуг, бо біля річки папуги не водяться.  А папуга літав цілісінький день і всього-всього набачився: людей, машин, будинків, стовпів, афіш... І навіть базар побачив та футбол на стадіоні.  Потім він утомився. І сів на цю яблуню перепочити.  Відпочивав і роззирався навкруги. Куди ж це він залетів? І злякався: заблукав!  — Пор-ра вставать,— сказав тихо й мало не плачучи.— Вар-рить кашу.  Але йому ніхто нічого не відповів.  Довкола було тихо, тільки листя безшелесно падало з дерева.  Сидів папуга на гілці і не знав, що йому робити. Треба летіти туди, але забув куди.  Тут і надбігло до дерева цуценя, що гналося за дзвінкою осою.  Оса полетіла, цуценя лишилося.  — Гав!!! — сердито сказало їй услід цуценя і стало гратися яблуком.  — Гав!!! — гукнув до нього згори папуга. Отоді цуценя здивувалося і побігло по хлопчика.  А горобці вже з усіх боків обсіли гілку і войовниче настовбурчили пір'я.  — Жив-жив! — загукали до папуги.  — Жив-жив! — загукав він до них.  Горобці подумали, що цей дивний птах із зеленим пір'ям на боках задається перед ними. Ще й перекривляє їх.  — Жив-жив! — закричали на нього грізно.  — Жив-жив! — відповів їм радісно папуга, бо не знав, що вони на нього сердяться.  Тут до нього підлетів гороб'ячий командир і боляче смикнув за зелене пір'я.  — Жив-жив! — мало не плачучи, попрохав папуга, щоб його не чіпали.  Але горобці не знали того і з усіх боків стали смикати з нього пір'я.  Кепсько було б папузі, якби цуценя не привело хлопчика.  — Гав! — гукнуло цуценя на горобців, і вони пороснули в усі боки.  Знали, що цуценя сердите, якщо його не слухаються. Хлопчик заліз на яблуню і зняв папугу. Папуга притулився до його грудей і сказав:  — Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!  — Ти молодець! — мовив до нього хлопчик.— Ти говориш!  — Ти молодець! — чітко сказав папуга.  — Пірат молодець,— показав йому хлопчик на цуценя.— Це він тебе врятував од горобців.  — Пір-рат молодець! — погодився папуга. Тепер він живе у хлопчика. І вже вивчив багато-багато слів.  Щодня грається з хлопчиком і з Піратом.  Часто підлітає до вікна і дивиться туди, в зимовий день. Там літають, збиваючи сніг із гілля, сірі горобці.  І, мабуть, папуга думає, як би з ними подружитися, а потім навчити їх говорить.  Хлопчикові й Піратові папуга про те нічого не казав.  Напевно ж, то його таємниця.  Можуть же бути і в папуг таємниці?