Складіть поетичний букет із улюблених весняних квітів?

Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися. Цінна окраса наших лісів і дібров - конвалія. її ніжні пахучі дзвіночки втілюють у собі радощі весни. Вона є однією з улюблених ранніх квітів. А скільки казок, легенд, повір’їв та міфів складено про цю чарівну квітку! А онде між деревами під першим сонячним промінчиками з’явилися проліски. Вони були зовсім маленькі і тендітні. Вперто і наполегливо пробивали вони товстий килим торішнього листя. Ніжні блакиті пелюстки, наче усміхаючись, тягнулись до сонечка. Від їхньої блакиті в лісі затишно і тепло. Квіти були такі ніжні, що навіть шкода було їх зривати. Саме спілкування з природою, навіть просто її сприймання, дарує нам радість. Чому? Мабуть, тому, що природа - це невичерпне джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину. Краплини ранкової роси можуть сяяти, прекрасніше, ніж коштовне каміння. Тендітна травинка, що вперто пробивається крізь сірий асфальт, безодня нічного зоряного неба, ласкаве чи сердите море, громаддя гір, ширяння орла або політ бджоли, нічні співи солов’я або вигин лебединої шиї - все це несе в собі невичерпний заряд краси. Чарівний світ природи сповнений дивовижних барв, чудових звуків, досконалих рухів і форм. І треба лише ширше розкрити очі та уважно прислухатися, щоб стати володарем казкових скарбів і невичерпної радості, порівняно з якими всі інші цінності світу здаються не такими вже й значними. Ні, зовсім не випадково чи не кожен видатний письменник прагнув втілити у своїх творах нетлінну красу природи, передати радість від спілкування з нею. Перечитуючи ліричні переживання героя твору Г. Тютюнника, мимохіть ловлю себе на думці: скільки асоціацій викликає у мене юний Тимко! Згадується маленьке лебедятко - Михайлик, над дитинством якого "Гуси-лебеді летять”, і безіменний герой "Іпіеггпегго” М. Коцюбинського, і його ж, овіяні чарами природи, Іван та Маріч-ка з "Тіней забутих предків”. А вже з іншим, "зачарованим Десною”, хлопчиком я намагаюся осмислити красу людини і красу природи… Годі, напевне, й перелічити всі прозові й поетичні шедеври українського письменства, у яких звучить натхненний гімн Природі! Але головне, що вони не перестають нас хвилювати, бо написані щиро, з любов’ю.