Слова шо римуються туман,холоди,лiтечко

туман-обман-роман холоди-проводи-води літечко-ситечко

Туман над світом впав і все закрив. Таку чарівну казку нам створив... Який же дивний світ! Як тут красиво! Туман все застелив — насправді диво. Скупався світ в росі і спочиває. Увесь блищить, в промінні сяє! На пелюстках роса, немов перлини, Це диво і краса — все для людини. Тому що лиш вона красу сприймає, Бо ж серце чарівне людина має. Уміє казку бачити, спостерігати І добрі почуття в душі плекати. Наступна кожна мить її дивує. Ну, а природа дивину дарує І радує, й тривожить, надихає нас. То ж усміхніться квітам! В добрий час! У всякого своє лихо, І в мене не тихо, Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо. Нащо б, бачся, те згадувать, Що давно минуло, Будить бознає колишнє — Добре, що заснуло. Хоч і Яр той, вже до його І стежки малої Не осталось; і здається, Що ніхто й ногою Не ступив там, а згадаєш, То була й дорога З манастиря Мотриного До Яру страшного. В Яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали. У Яр тойді сходилися, Мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом Одностайне стати На ворога лукавого, На лютого ляха. Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним лісом, Чи то засадили Нові кати? Щоб до тебе /356/ Люди не ходили На пораду, що їм діять З добрими панами, Людоїдами лихими, З новими ляхами? Не сховаєте! над Яром Залізняк витає І на Умань позирає, Гонту виглядає. Не ховайте, не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона. Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять. А кричите, що несете І душу і шкуру За отечество!.. Єй-богу, Овеча натура; Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Гонту зневажає, Ледаче ледащо! «Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в наший истории...» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом /357/ Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.