СРОЧНО ПЖЖЖЖЖЖЖЖ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Твір на тему "Патріотичні мотиви в творчості Миколи В." Розмір 1сторінка зошита

На початку XX століття поет Микола Вороний написав пророчі рядки: В рідному краї нам долі нема:  Бурі нас нищать, пригноблює тьма,  Студять морози... Цвіт наш, красу нашу – гублять усе!  З півночі вітер з собою несе  Люті погрози. Хто міг знати, що слова цього вірша за кілька десятиліть набудуть пророчого змісту? А втім, українська реальність тридцятих років XX століття перевершила всі, навіть найтрагічніші пророцтва. Немає для поета нічого страшнішого, ніж опинитися на положенні підозрілого, а потім і ворога. Тому є багато прикладів. Коли за правління Йосифа Сталіна почалися переслідування за політичними мотивами, Миколі Вороному пригадали все. Адже поет за часів революції сумнівався в доцільності такого способу боротьби, вагався, потім емігрував до Польщі й кілька років перебував там. Крім того, твори Вороного аж ніяк не оспівували радість соціалістичного будівництва. Зрозуміло, що за сталінщини такій людині годі було сподіватися на спокійне життя. Миколу Вороного заарештували, а в жахливому 1938 році його життя трагічно обірвалося. Микола Вороний щиро любив Україну-неньку, був справжнім патріотом, до того ж, талановитим патріотом. Не в останню чергу поета цікавила проблема історичної пам'яті. Ще в 1899 році Вороний написав зворушливу поему «Євшан-зілля» . У поемі йдеться про полоненого половця – ханського сина. Бранця як значну політичну фігуру оточили розкошами, і він почав забувати батьківщину. Половецький хан страждав від розлуки з сином. Щоб повернути юнака додому, він послав до нього старого віщуна. Ханське доручення виявилося дуже складним. Нічим не можна було пробудити заснулу пам'ять юнака: ні розповідь про сльози самотнього хана, ні половецькі пісні. Але віщун здогадався дати понюхати бранцеві зав'язане у вузлику степове зілля, що його було привезено з далекої батьківщини. І сталося диво: перед очима юнака постав «широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий» половецький степ... Ця зворушлива легенда розповідається в Іпатському літописі. Микола Вороний по-своєму інтерпретує давню легенду, переосмислюючи її в науку землякам-українцям. Звичайно, не про часи Київської Русі поема «Євшан-зілля», а про долю тогочасної України, де «славних предків правнуки погані» почали зневажати рідну мову та культуру. Справжній біль звучить в останній строфі поеми: Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить –  Шлях у край свій повороту. Микола Вороний узагальнює проблему історичної пам'яті, надаючи їй широкого масштабу. Поет доводить, що ця проблема вкупі з проявами патріотизму є актуальною для будь-якого народу. Тих, «котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали» , треба навернути на істинну путь. Гірка доля народу, який втратив свою історичну пам'ять. І свої його цураються, і чужі ненавидять. А може статися й дещо гірше... У 1917 році Микола Вороний написав оптимістичний вірш «За Україну!» , сповнений нових надій та нових ілюзій, породжених Лютневою революцією: Ганебні пута  Ми вже порвали  І зруйнували  Царський трон.  З під ярем,  І з тюрем.  Де був гніт, Ми йдем на вольний світ! Микола Вороний прагнув здійснення віковічної мрії українців про незалежність, але насправді Україні була уготована інша доля. Стали реальністю мрії інших людей. Реальністю стали й рядки давнього вірша Миколи Вороного, написані ще за царату: Люду мій бідний, окрадений люду!  Що у твоїх я побачив очах,  То вже й до віку свого не забуду,  Де б я не був, всюди бачити буду –  Голод і жах! Поезія Вороного після тривалої заборони нарешті знайшла свою аудиторію. У ній ми бачимо прагнення справжнього патріота побачити Україну щасливою і незалежною, яке вже за наших часів знаходить своє практичне втілення.