Традиції минулого в сучасних обрядах одруження батьків,рідних,знайомих

Прадавній обряд весілля містить у собі красу зовнішню і велич духовну, чарівне таїнство єднання земного і небесного. Весілля в Україні з давніх часів було своєрідною народною виставою з певною послідовністю обрядодій і обов'язковим пісенним супроводом. Тривало воно впродовж кількох днів і навіть тижнів і мало багато етапів: сватання, заручини, дівич-вечір, розплітання коси, посад, покривання молодої, її від'їзд із батькового дому. До кожної обрядодії народ створив безліч пісень. Серед них цікавими є приспівки, якими дотепно коментувалися всі дії на весіллі. У приспівках перепадало і свашкам, і світилкам. Та найбільше, звичайно, діставалося від подруг нареченої боярам — почтові нареченого. Кумедність ситуації полягала в тому, що бояр, які прибували до оселі нареченої, зустрічали як вороже військо. Зазвичай усе починалося зі сватання. До першого етапу весілля ставилися дуже серйозно, дотримувалися найдрібніших деталей. Цю важливу справу не затівали в середу або п'ятницю, а тим більше — 13 числа. Заходячи до хати, свати непомітно торкалися до одвірка, щоб не винести через ті Двері гарбуза. Після запрошення господарів старалися сісти саме під сволоком, що мало сприяти успіху у сватанні. Потім були оглядини в домі нареченої, на яга запрошувалися батьки нареченого. Під час застілля гості виходили на ґанок і радилися про достоїнства нареченої. Юнакові дуже важлива була думка батьків. У цьому виявлялася споконвічна мудрість і міцність родинних взаємин, які виховувалися десятиліттями і століттями. Не менш важливим етапом довесільної обрядовості були заручини. Під час заручин відбувалося перше благословіння молодих, обмін хлібом-сіллю. Між сватами вже була цілковита згода, випивали чарку за здоров'я молодих.Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою і парубоцькою свободою (обряд вечорин). Це був ще один вияв громадського етикету в молодіжній громаді. Відбувалися вечорини окремо у молодої і молодого. Особливою ліричністю відзначався цей обряд у нареченої, бо попереду була розлука з рідною домівкою, невідоме життя у свекрухи. Щоб покотилися слізки! Не менш цікавим етапом весілля є понеділок. Цього дня до батьків молодої приходили ряджені молотити жито. Цей заключний обряд має прадавнє коріння і культурну цінність. Ще з язичницьких часів рядилися (тобто перевтілювалися) для того, щоб відігнати злих духів і задобрити тих, котрі стоять на сторожі родини. Жито ж є одвічним символом життя, достатку і родючості землі нашої української. У наші дні весілля докорінно змінилося і перестало бути живою народною драмою. Однак є немало способів не забувати про унікальне явище української культури. Один з них — фестиваль слобожанського весілля, який проходить у селі Малинівці на Харківщині. Мені пощастило побувати на фестивалі. Було весело і цікаво і... трішечки сумно. Сумно від того, що доба традиційного українського весілля як довготривалої народної драми назавжди відійшла у минуле.