Цитати до характеристики павлуся из твору за сестрою

«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». •  «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».  «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».   «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. ». .   «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці». .«Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі Спасівки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється».   «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду».  • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно».  • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював». • «Він теж козацька дитина і не гірший від інших. Як гинути, то гинути. Він піде сміливо на смерть з козацькою піснею на устах… Та він ще вилає всіх татар і їхнього Магомета».  • «Цю щасливу нагоду хотів він використати на те, щоб відшукати і визволити сестру. Він склав собі цілий план, як це зробити. Знав добре, що Мустафа-ага, певно, живий у полковника і що його знайдуть, як лише покаже їм дорогу. За це відкриття можна надіятися великої винагороди, а навіть свободи, а тоді вернеться разом із сестрою на Україну. Він і не думав про те, щоб без сестри вертатися, й вірив, що йому Бог поможе сестру відшукати» • «Тепер жилось йому дуже добре. Йому подарували волю, зробили те, чого забажав.»  • «Яке мені діло до нього! Добре, що живе, тепер хай і зараз здохне за ту кривду, яку нам заподіяв. Чорт їх бери усіх татар. Маму вбили, дідуся… нас замучили… Заждіть, чортові сини! Вернусь я ще сюди, може, і не раз, та не на посторонку, як невільник, а з козацтвом, як лицар! Заждіть, я ще вашого дідьчого хана за бороду скубну, не те що…»  • «Коли б татарин не хотів пустити їх на волю, тоді Павлусь уб’є сестру, татарина проколе ножем. Хай тоді повісять або кіньми розірвуть… все одно». •  «Нічого не бажаємо, лиш волі. Пусти нас… Нам тут добре, та за Україною нам сумно. Хочемо своїх побачити». •  «Ні, майна я не хочу, а лиш ось про що прошу: у Сулемана-ефенді живе невільник Остап Швидкий, українець, земляк мені. Звели його виучити і подаруй мені… Та він мені був рідним батьком, коли я уневолю попав. Він завивав мені рани, коли мене зрізали нагаями».  «У Павлуся потекли сльози з очей».