Твір  на тему зустріч з другом і діалог

Коли я побачив Юрку, який зненацька намалювався переді мною, то зрадів, як рідному. Хлопчина цей, знаменитий тим, що вчився в одному класі з однією непоганою людиною (як ви правильно зрозуміли – зі мною!), і, навіть,  більше   - мав за честь сидіти із цим файним чолов’ягою за однією партою (тут знову мова йде про мене, перепрошую за набридливість). Отож Юрка цей, якого я не бачив років п’ятнадцять, а лише збирав про нього  вигризки інформації, сидів  за кермом  шикарної чорної машини, знаєте схожої на ту, на якій ганяв Безруков у продовженні “Іронії долі». Так, єдине, що сподобалося мені у тому фільмі була ця машина. Машина самотньо і гонорливо стояла край дороги. Юрка  мав темні окуляри, і взагалі не був схожий на себе. Я навіть подумав, що може це не той Юрка? І щоб перевірити своє припущення заволав щосили: - Юрко!! Глечик!!! Невже ти?! І ви знаєте, з реакції цього хлопчини, знайомого незнайомця, я зрозумів, - ні, Сава, ти не помилився, не поцілив повз цілі, так би мовити. На обличчі Глечика щедро розплилася усмішка, і золотом засяяли його зуби.  Ух-ти! Ще й зуби золоті!!! Ну, Юрко!!! - Здоров був, Сава!!!  Скло у дверях було опущене  і  здоровенна долоня з’явилася  переді мною. Залишилося тільки міцно її потиснути, що я і зробив. - Як життя?! Як ти?!  Де був? Чим займався? – кружляв я навколо машини, то віддаляючись,то наближаючись до неї. - Та так, –зневажливо відповідав Юрка. – Працював трохи. Було і за кордоном. Бізнес. - Егеж. Я чув. –  зазирнув я до схованок своєї пам’яті. – збирав якийсь бур’ян на полі. Ото молодець, визбирав бур’ян вдома, поїхав допомагати іншим!  А що, знаєте, вони, у цій країні, ще не оклигались після поразки у другій світовій, треба ж допомогти! - Ги-ги! Так, бур’яну і в нас багацько!!  -Знаєш, Юрко, а я, відверто кажучи, думав, що з тебе люди не вийдуть. Думав, що ти брехло мрійливе. Ото як, зараз пам’ятаю твої слова, які ти сказав нашій класній, коли вона тебе із класу випихала: «Запам’ятаєте ви мене, голодранці, я виросту, поїду за кордон, грошей купу зароблю, куплю чорного костюма і велику чорну машину, і приїду до школи, а ви будете сидіти і заздрити мені!!».Ти вже вибач мені, Глечику..у..Юрко.. Юрію..є-є… --Андрійовичу! - Я ж і кажу. Андрійовичу. Раптом Юрко захвилювався, почав зазирати у дзеркало. - Саво, ти того, давай іншим разом, бо в мене того… Я вже теж почав хвилюватися, біс їх знає, тих грошовитих, може якийсь кілер сидить на даху, і мене зацепить, коли куля буде летіти. Хоча ні, вони зазвичай не помиляються. Я заспокоївся. - В чому справи? – сердитий  голос обірвав мої міркування. Я озирнувся. Невеличкий дядечко  у сірому костюмі стояв біля мене. -Друже, у вас проблеми? Все. Кілер. Прийшов особисто. Я подивився чи нема раптом у нього у руках рослини у глечику. Знаєте, такої як у Жана Рено у відомому французькому кіно. Ні, наче немає. Значить, буде бити. - Я..я..  -Юрко. Ти цигарок купив??! -  звернувся дядечко до мого друга. - Григорію Сергійовичу, я..я. -Ладно. Поїхали. В офісі наче є ще пачка.  Юрко вискочив із машини, чемно відчинив двері  перед людиною у сірому костюмі. На прощання я отримав ледь чутне: «Вибач, якось побалакаємо!» . Машина грізно загарчала і за мить зникла за рогом найближчого будинку. Я ще трохи стояв на місці, перебуваючи під враженням  від зустрічі із Юрком. От молодець! І досягають люди якось чогось  у житті!! Ото хлопчина!!!