Твір про рідну мову солов*іну

Мова - це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут, нахили. Мова - це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого.Могутність мови - це духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.Отакі квіти вплели в той вінок і Тарас Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар.Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників сказав натхненні слова про українське слово: «Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості».Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, вони вигравають своїми барвами, дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово - як струмок, що розростається, воно зливається з притоками, перетворюється на глибоку, повноводу ріку роздумів:Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!І нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.Закінчити свій твір я хочу рядками із вірша українського поета-пісняра Юрія Рибчинського, в яких звучить синовнє захоплення рідним словом.Я без тебе, мово – Без зерна полова, І Соняшник без сонця, Без птахів діброва. Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє.