Твір-враження від трагедії фауст

Великий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете працював над написанням трагедії «Фауст» більше шести десяти років. Пошук істини і сенсу буття — ось ті питання, які хвилювали Гете все життя. І лише через шістдесят років роздуми Гете склалися у цілісний твір. У трагедії письменник показав боротьбу добра і зла як рушійну силу, динаміку життя. У пролозі автор ставить питання: чим є людина в цьому гармонійному і досконалому Всесвіті. Людина нещасна, вічно страждає, їй жилося б краще, коли б не її розум — іскра Божа. Герой трагедії, скептичний і глумливий Мефістофель, говорить, що світ людей недосконалий, у ньому панує темнота і зло. І чим більше людина розмірковує, тим сильніше страждає, усвідомлюючи недосконалість світу. Людина в результаті тривалих переживань приходить до висновку — винний не всесвіт, а сама людина. На думку Гете, істина — у боротьбі суперечностей. Саме завдяки цій боротьбі створюється гармонія світу, в зіткненні думок — істина. Письменник постійно нагадує про це. Два герої трагедії — Фауст і Мефістофель — постійно сперечаються, але їх суперечливі точки зору в той же час доповнюють одна одну. Образ Мефістофеля втілює у собі дух заперечення і руйнування. Але він не може знищити основне — життя. Через заперечення він теж творить. І це є рух уперед. Сили Мефістофеля і Фауста рівні, але вони по черзі перемагають один одного. Сам письменник не завжди на боці Фауста. У словах Мефістофеля теж істина. Істина у вічній суперечності, русі. Фауста і Мефістофеля автор наділив певними людськими рисами. Фауст — незадоволений, «діяльний геній», готовий сильно любити і ненавидіти, він здатен робити трагічні помилки. Він особа гаряча й енергійна. Фауст дуже чуйний, ранимий, іноді він егоїстичний і завжди безкорисливий, людяний. Фауст знаходиться у постійному пошуку, а його розум — у постійних сумнівах і тривогах. Його роздирають суперечності. Страждання Фауста пов'язані з незборимим жаданням знань, прагненням віднайти істину. Фауст і Мефістофель — два антиподи. Перший — цілеспрямований, готовий долати бар'єри, він рветься дізнатися про те, що за межею. Другий — спокійний і врівноважений. Його ніщо не здивує, бо йому все вже відомо — навколо порожнеча. Він грає з Фаустом як з нетямущим хлопчиком і дивиться на всі пориви Фауста як на чудасії, марні дії. Мефістофель спокійний, його не гризуть сумніви, пристрасті не крають його душу. Він дивиться на світ без ненависті та любові. У його колючих репліках багато сумної правди. Мефістофель — це не тип лиходія. Він сміється і знущається з гуманного Фауста, який губить Маргариту, але у словах Мефістофеля знову-таки звучить гірка правда, гірка навіть для нього, — духу тьми і руйнування. Образ Мефістофеля — це образ людини, стомленої життям, яка має багатий людський досвід, людину, бачила багато зла і несправедливості і розчарувалася у житті. Протягом тривалих спостережень за тим, що відбувається в житті, він переконався у безвихідності. Мефістофель не вірить ні в зло, ні в добро, ні в щастя. Він бачить недосконалість світу і знає, що змінити нічого не можна. Він збавляється над людиною, яка впевнена у своїх силах і можливостях, яка намагається змінити життя. Мефістофель упевнений у марності цих спроб. І йому навіть шкода людей, які прагнуть до досконалості, недосяжного ідеалу. В основі трагедії, написаної Й. В. Гете, лежить одвічне протистояння творчого духу, прагнення до прекрасного (які втілені в образі Фауста) і духу заперечення, сумнівів