Яка основна думка вірша " Гробниця Потоцької "?

Сонет «Гробница Потоцкой» является своеобразной кульминацией ведущего для всех четырех сонетов мотива неволи девушек-пленниц ханского гарема и одновременно подхватывает и разворачивает символический смысл образа фонтана из сонета «Бахчисарай». Капли родниковой воды фонтана — это, по легенде, слезы прекрасной пленницы крымского хана Керим-Гирея — польки Марии Потоцкой. Образ многострадальной пленницы из сонета «Гробница Потоцкой» служит для лирического героя цикла зеркальным отражением собственных мыслей о своей жизни на чужбине.

Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною, Трояндо молода, бо линули в імлі Від тебе юні дні, злотисті мотилі, I спогадів черву лишали за собою. Чому так світяться громадою ясною Зірки, до польської обернені землі? Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі, Сліди повипікав огненною сльозою? О полько! Як і ти, я вмру на чужині. Хай приязна рука мене хоч поховає! Тут мандрівці ведуть розмови негучні, І вчую я слова, що чув у ріднім краї, Поет, складаючи тобі на честь пісні, Побачить гроб і мій —для мене заспіває. Аналіз вірша Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай». Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині. Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею... Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».