Загальна характеристика політичних режимів

Політичний режим – це сукупність засобів і методів здійснення державної влади, які відображають її зміст та характер взаємовідносин особи і держави. Характер політичного режиму визначається рядом ознак – способом формування органів влади, можливістю реалізації волевиявлення народу в здійсненні держаної влади, співвідношенням органів, що здійснюють законодавчі, виконавчі і судові повноваження, особливостями розподілу владних повноважень між центральними і місцевими органами, місцем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, правовим статусом особи тощо. Але основою характеру політичного режиму є система методів здійснення державної влади. А оскільки ці методи можуть бути демократичними і недемократичними, то відповідно політичний режим може бути демократичним чи недемократичним (антидемократичним). Однак це надто спрощений поділ режимів, і за докладнішого їх розгляду розрізняють такі їх види, як демократичний, авторитарний, тоталітарний, деспотичний і ліберальний. Демократичний режим. Слово „демократія” походить від грецької і означає народовладдя (demos – народ, kratos – влада). Отже, демократичний режим відзначається насамперед участю народу в здійсненні державної влади. За висловом Авраама Лінкольна, демократія – це влада народу, яка здійснюється народом в інтересах народу. А в сучасному конституціоналізмі основною формальною ознакою демократизму є конституційне закріплення принципу, що носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади є народ, а фактичною ознакою – фактична міра реалізації цього принципу. Залежно від механізму участі народу в здійснені державної влади розрізняють безпосередню (пряму) і представницьку (непряму) демократію. Безпосередня демократія характеризується безпосередньою участю народу в здійсненні державної влади шляхом референдумів, виборів, зборів, сходів, віче тощо. Представницька демократія відзначається тим, щодержавна влада здійснюється не безпосередньо народом, а через обраних ним представників до державних органів і насамперед до парламенту, у яких вони і представляють інтереси своїх виборців. Водночас слід брати до уваги, що у сучасних умовах демократичний режим є змішаним, оскільки передбачає і елементи прямої демократії, якими є референдум, вибори, збори, і елементи непрямої демократії, якими є обрання представників народу до державних органів. Крім того, ознаками демократичного режиму є: • визнання особи найвищою соціальною цінністю; • верховенство закону в усіх сферах суспільного життя; • рівноправність; • багатоправність; • офіційне визнання принципу підпорядкування меншості більшості та одночасним забезпеченням прав меншості і наявності механізмів запобігання свавіллю більшості; • плюралізму в усіх сферах суспільного життя; • наявність і гарантованість загальновизнаних прав і свобод; • наявність і рівноправність різних форм власності; • наявність офіційної і не забороненої опозиції державній владі тощо. Залежно від ставлення до соціальних перетворень, демократичний політичний режим може мати такі різновиди, як: демократично-ліберальний, демократично-консервативний і демократично-радикальний. Авторитарний режим – це владний режим. Він відзначається значним зосередження влади у руках однієї особи або групи осіб, домінування органів виконавчої влади і, як наслідок, обмеженням загальновизнаних прав, свобод та інших демократичних інститутів, нав’язуванням державної волі суспільству та ігноруванням його власної, суворою субординацією суб’єктів влади – підпорядкування. Тоталітарний режим – це крайній прояв авторитарного режиму, який передбачає повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами суспільного і особистого життя та поглинання нею громадянського суспільства. Прикладами типових тоталітарних режимів є колишні нацистські режими у Німеччині та Італії, сталінізм у СРСР, маоїзм у Китаї. Деспотичний режим (тиранія) відзначається необмеженою владою і свавіллям правителя, який при її здійсненні спирається лише на каральні органи і здійснює свою волю грубими силовими методами. Прикладами деспотичних режимів є східні рабовлсницькі деспотії – Вавилон, Ассирія, Єгипет, Мідія та ін. Це історичний тип режиму. У сучасних умовах він практично неможливий, оскільки принципи відносин між владою і суспільством докорінно змінились. Ліберальний режим – це перехідний тип політичного режиму. Історично він виникає у результаті боротьби проти абсолютизму, а тому на початковому етапі відзначається співіснуванням необмеженої влади монарха ті окремих первинних демократичних інститутів: наявності представницького органу, конституції, запровадженням таких первинних прав і свобод, як право приватної власності, свобода конкуренції і ринку, скасуванням привілеїв дворянства і духовенства та допущенням до участі у здійсненні державної влади вихідців з третього стану – буржуазії. У сучасних умовах це перехідний тип від тоталітарного до демократичного режиму. Такі режими має переважна більшість пострадянських держав.