Курсовая работа: Інтерполювання функцій
.
Тоді по заданим однозначно визначаються коефіцієнти . В якості системи лінійно незалежних функцій частіше обирають: степеневі функції (в цьому випадку - поліном степені п); тригонометричні функції (f - тригонометричний поліном); використовують також раціональні функції та ін.
В даній курсовій роботі розглядаються інтерполяційні поліноми.
Відомо, що будь-яка неперервна на відрізку функція може бути добре наближена деяким поліномом (див. [1], c.50):
Теорема Вейерштрасса: Для будь-якого існує поліном степеня , такий, що .
Отже, будемо шукати інтерполяційний поліном в вигляді:
, (1. 1. 2)
де - невизначені коефіцієнти. Покладемо , тоді отримаємо систему лінійних рівнянь:
Визначник даної системи являється відмінним від нуля визначником Вандермонда (див. [9]):
.
Звідси випливає, що інтерполяційний поліном (1. 1. 2) існує і він єдиний, хоча форм його запису існує багато.
В якості базису ми взяли базис із одночленів . Для обчислень більш зручним являється базис поліномів Лагранжа степеня п або коефіцієнтів Лагранжа:
Неважко побачити, що поліном степені п
задовольняє цим умовам. Полином , очевидно, визначається єдиним способом. Дійсно, нехай існує ще один поліном , тоді їх різниця є поліном степені п, який перетворюється в нуль в п+1 точках . Це можливо тільки при .
Поліном приймає значення в точці і рівний нулю у всіх останніх вузлах при . Звідси випливає, що інтерполяційний поліном:
(1. 1. 3)
має степінь не вище п і . Формулу (1. 1. 3) називають формулою Лагранжа. Число арифметичних дій для обчислення по (1. 1. 3) пропорційно . Для оцінки близькості полінома до функції покладають, що існує п+1– ша неперервна похідна . Тоді має місце формула для похибки
.
При оцінці похибки результатів повинні враховуватись як похибки методу інтерполяції (залишковий член), так і похибка округлення при обчисленнях.
1.2 Інтерполяційні формули Ньютона
Часто інтерполювання ведеться для функцій, заданих таблицями з рівновіддаленими значеннями аргументу (тобто такими, що будь-який (вузол інтерполяції) можна представити у вигляді - деяка постійна величина, яка називається кроком інтерполяції). Для таких таблиць побудова інтерполяційних формул, а також проведення обчислень по ним значно спрощується.
Для побудови формули Ньютона необхідно ввести поняття кінцевих різниць.
Кінцевими різницями називають різниці між значеннями функції в сусідніх вузлах (точках ) інтерполяції:
де Отримані кінцеві різниці будемо називати кінцевими різницями першого порядку. З різниць першого порядку отримаємо різниці другого порядку: