Курсовая работа: Міжкультурна специфіка паремій

Враховуючи думки вищезгаданих дослідників, ми дійшли висновку, що на даному етапі привалює широке розуміння об’єму фразеології, тому ми вважаємо, що прислів’я та приказки являються частиною фразеології, але формуються як окремий клас.

1.3 Розмежування прислів’я та приказки

До загальних ознак прислів’їв та приказок відносяться такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі) [18, 124].

Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв та приказок та їх ознак. У науці про мову ще не склалося загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені у якості основного критерію розмежування прислів’їв та приказок акцентують увагу на особливості синтаксичної структури [25, 1].

Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення: «Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш».

За визначенням В. Даля, прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення [1, 26].

З.К. Тарланов вважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [19, 43]. Прислів’я може функціонувати окремо, приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.

С.Г. Гаврин дотримується іншої думки та вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення [3, 75]. За думкою, О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення [24, 1].

Існує думка про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну [10, 102].

Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я.

Наприклад, ми можемо узяти приказку tocryforthemoon [14, 61] (англ.) чи nach dem Mond greifen (langen) [14, 62] (нім.) (бажати неможливого) і надати їй форму поради:

Don'tcryforthemoon або

Only fools cry for the moon. – Лише дурні бажають неможливого [14, 61].

Звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” та „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою такою признакою є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження [23, 106], тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня. Наступною ознакою може служити оцінювання. По-перше, прислів’я у загальному вигляді констатує риси людей та властивості явищ, наприклад:

DaslebenistkeinKinderspiel - leben ist eine Kunst. – Життя пережити – не поле перейти [2, 16];

по-друге, дає їм оцінку:

Lehre tut viel, das Leben mehr. – Наука навчає багато чого, а життя – ще більшого [2, 76];

по-третє, встановлює характер дії:

He that lies down with dogs must rise up with fleas. – З ким поведешся, від того й наберешся [2, 81].

Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ [21, 76]. Вона підкреслює порівняння та надає новизну та оригінальність цьому порівнянню, тому оцінювання може бути присутнє.

Говорячи про наступну рису, це – сталість. Сталість може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична [11, 32]. Прислів’я володіє усіма перерахованими видами сталості, завдяки тому, що прислів’я – це цільнопредикативна конструкція. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, оскільки воно завжди повинно бути включеним у переважаючу її одиницю і синтаксично несамостійна.

У структурному відношенні приказка являє собою образ, що визначає або особу, або дію, або обставини дії [13, 87]; прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення, але прислів’я – на відміну від приказки – завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір, воно здатне до самостійного функціонування, та не має контекстуальної прив’язки [3, 143] (відсутність прив’язки – це показник жанрової незавершеності).

Переосмислення компонентів є ще одним показником. Мова йде не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення (сумі лексичних та граматичних значень його компонентів) [12, 57]. Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.

Глава II. Прислів’я та приказки у функціонально-семантичному

аспекті

Прислів’я та приказки виступають родовою характеристикою людини, родини, суспільства, народу, культури [5, 23]; тому виявлення специфіки їх мовної реалізації необхідно для з’ясування характеру сприйняття й інтерпретації причинно-наслідкових зв’язків подій, що відбуваються в мовному колективі.

2.1 Міжмовні відповідники прислів’їв та приказок

Будучи невід’ємним компонентом духовної культури, прислів’я та приказки вражають близькістю життєвих поглядів, точності, влучність, проникливості та мудрості виразів. Тому ми можемо вилучити групу прислів’їв та приказок, спільних за змістом, тобто абсолютних еквівалентів.

Time is money. (англ.) [2, 23] – Zeit ist Geld. (нім.) – Час – гроші [14, 548].