Реферат: Прийняття Конституції України 1996р.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна сис­тема є фіктивною, нереальною. "За таких умов юридич­на конституція і реальний конституційний лад надмірно політизуються. Виникає атмосфера, в якій слова політи­ків разюче розходяться з практикою, а конституціона­лізм як наука приходить до занепаду" .

В юридичній науці розрізняють також формальну і матеріальну конституцій

Формальна конституція становить собою закон, або кілька законів (конституція Швеції складається з трьох конституційних актів, Конституція Фінляндії - з чоти­рьох органічних законів).

Матеріальна конституція складається з великої кіль­кості писаних нормативних актів та конституційних звичаїв (Конституція Великої Британії).

3. Основні етапи становлення Конституції України

Будь-які конституції мають не створюватись, а виростати, тобто визрівати на поживному для них ґрунті національного менталітету, національних традиціях, історичному досвіді того чи іншого народу.

На думку окремих дослідників, невідомий нам "устав і закон" руський справді існував у писаному вигляді задовго до появи Руської Правди, тобто не лише у X, а й у ІХ, VIII і навіть у VII ст.

У часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні риси конституції. До них можна за­рахувати договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною і Московією.

Попередньо я вже наголошував, що 5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву "Консти­туція Пилипа Орлика" Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських нау­кових доктрин (природного права, поділу влади тощо). Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "гене­ральні радники від усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча — Гетьману, а судо­ва — Генеральному Суду).

Серед конституційно-правових актів чільне міс­це посідає Конституція УНР, яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, принципові положення якого зводилися до наступного:

1. Україна є суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою.

2. Вся влада в УНР належить народові України.

3.За формою правління УНР є парламентарною рес­публікою, верховним органом влади якої є Всенародні Збори.

4. За формою державного устрою УНР — унітарна держава з широким місцевим самоврядуванням, терито­ріальна організація впади в якій базується на дотриманні принципу децентралізації.

5. Взаємовідносини людини з Українською держа­вою будуються відповідно до принципів ліберальної (єв­ропейської) концепції прав людини.

6. Організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влад:

- органом законодавчої влади проголошуються Всена­родні Збори, які формують інші гілки влади;

- вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів;

- вищим органом судової влади є Генеральний Суд УНТ.

У зав'язку з державним заколотом гетьмана Павла Скоропадського положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закон "Про тимчасовий держав­ний устрій України" від 29 квітня 1918 р та Закон "Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяж­кої хвороби і перебування поза межами Держави ясно­вельможного пана Гетьмана всієї України" від 1 серпня 1918 р. Ці закони закріплювали: монархічну форму прав­ління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала "влада уп­равління". Гетьман України затверджував закони, при­значав голову уряду (Отамана Ради Міністрів) і за­тверджував його склад, призначав на посаду та звільняв членів уряду, був "Верховним воєводою Української Армії і Флоту тощо.

Незважаючи на те що "гетьманська конституція" фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила і деякі демократичні положення, які наприклад, передбачали недоторканість особи, не­доторканість житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканість власності, певні політичні свободи.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народ­ного повстання, очоленого Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Вели­ке значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13 груд­ня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та поста­нови гетьманського уряду, спрямовані "проти інтересів трудящих класів", поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Уні­версалах.

Верховна влада в державі, згідно з Декларацією, ма­ла належати Директорії, її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний перед­парламент України), який прийняв 28 січня 19І9 р. Уні­версал (Резолюцію про владу), що відігравав роль "малої конституції" соборної УНР.

За радянського періоду українські конституції можна вважати "квазіконституціями".

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджува­лося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади й правового ста­тусу людини і громадянина У цьому процесі можна виділити три основних етапи,

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовт­ня 1993 р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України Хроно­логічно вона здійснювалася наступним чином.

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під голову­ванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л.Кравчука.

Комісія розробила Концепцію нової Конституції України де було сформульовано загальнометодологічні прин­ципи майбутньої Конституції України. Концепцію ухва­лила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991р.

На основі Концепції Комісія підготувала проект но­вої Конституції України, останній варіант якого датуєть­ся 26 жовтня 1993 р.