Характиристика климка

1.Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце. Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину. Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога, бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв, гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi. 2.Климко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. У ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi?, ходили на роботу i поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. До того ж стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi - зi станцi?, з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.