Переказ твору у батьківській ххаті

Далека батьківська домівка. Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду, і стоїть вона, стара й похилена, неначе сторічна бабуся, та ще розло­гий ясен рипить на причілку, німий, але вірний сторож, поставлений над солом'яним дахом самою долею.У тій оселі давно живуть чужі люди, вважаючи домівку своєю. Звикли нові мешканці до крилатого ясена. А колись він то розважав його своїм зе­леним шумом навесні, то навівав смуток пізньої осені, гублячи пожовкле листя. Взимку ясен вбирався інеєм або олив'яною ожеледицею і скрипів важко, ламаючи холодну броню на своєму тілі.Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, найпершими коло призьби пробивалися зеленими шпичаками півники.Побілені крейдою стіни повертали хаті молодість, зелений вінок, спле­тений самою природою, прикрашав архаїчну оселю.Все в цьому родинному домі було своє: стіл, лави, ослони, зроблені майстровитими руками господаря, ковдри і рядна, виткані на верстаті ма­тусею.Живучи в просторій міській квартирі серед модерних меблів, серед кришталю і картин у позолочених рамах, він часто сумував за далекою ха­тою, в якій народився.