Розкажіть про таємницю озера світязь

Багато чудових озер в краю Поліському . Широко і привільно розкинулися води Світязя , чудо-намисто України. Срібло ж Світязьких вод має свою неповторну красу, свою таємницю. У чому ж вона, ця таємниця? .. Мовчить Світязь. Тихо думає думу свою. Птах не прошелестить в такі хвилини крилом над кришталевою чашею озера. Місячний блиск не розсиплеться по воді перлинами своїми, сполоханий легкими брижами.У такі хвилини тиші, вони зазвичай бувають у заході сонця літа , озеро може повідати багато чого кожному, хто володіє чарівним даром бачити, відкривати таємниці. На потемнілій завісі неба меркнуть і розпливаються вершини дерев. Одна за одною запалюються зірки. Тихо все. Тільки у самого берега трохи плес котить  необережна риба. Вдивіться тепер пильніше в непроникну глибину.Що це за швидкі тіні, наче виткані з місячного світла, майнули там на мить і зникли? Чий таємничий шепіт пролунав у тиші , або тільки почулося це?  У напівтемряві бачиш прекрасну дивнооку Світязянку. Ось відчинилися підводні надра, зметнувся у вись сполоханий бродяга-вітер і, втікаючи, прошумів в гілках могутніх дубів та ясенів, і на поверхню спливає вона. Простягаючи вблаганні руки до берега, плаче, шукає свого коханого, але не відповідає він, видно, склав свою голову в тяжкім бою.І ще розповідає легенда... Стояло на цьому місці місто, прекрасне, як мрія. Але одного разу напали цю землю чужинці. І старий, і молодий, оперезавшись мечем, пішли битися, залишилися в місті лише беззахисні дочки і дружини. Вже тріщать ковані міддю ворота, вже горді Світязянки готуються померти в полум’ї, щоб не схилитися перед ворогом. І тут сталося диво. Розверзлася земля і поглинула місто, не віддала його ворогу на наругу. На місці міста розлилося озеро небаченої краси, а на його прозорій поверхні з'явилися «цар-квіти» - таких більше немає ніде.