Твір на тему Улюблена поезія Лесі Українки

Леся Українка – надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія “Лісова пісня”, яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі. Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух. Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була". Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина. Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу!..". Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.