Вірші ліни костенко 5 шт

І я не я, і ти мені не ти. І я не я, і ти мені не ти.  Скриплять садів напнуті сухожилля.  Десь грає ніч на скринці самоти.  Десь виє вовк по нотах божевілля.  Бере голодну тугу — як з ножа.  Дзвенять світів обледенілі дзбани.  І виє вовк. І вулиця чужа  в замет сміється чорними зубами.  І виє вовк, ночей моїх соліст…  Заклацав холод іклами бурульок.  Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,  в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.  Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.  Ти розкажи свою пригоду вовчу.  А смушки скинь. Навіщо камуфляж?  Ти краще вий. А я собі помовчу.  Погрійся тут, моя нічна мано,  хоч ми із казки вибули за віком,  аж поки ранок в чорне доміно  зіграє з нами вогниками вікон.  аж поки сонце перепалить пруг  і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…  Лежить овеча шкура завірюх…  І скімлить пес розумний на порозі…            Моя Любове! Я перед тобою    Моя любове! Я перед тобою.  Бери мене в свої блаженні сни.  Лиш не зроби слухняною рабою,  не ошукай і крил не обітни!  Не допусти, щоб світ зійшовся клином,  і не присни, для чого я живу.  Даруй мені над шляхом тополиним  важкого сонця древню булаву.  Не дай мені заплутатись в дрібницях,  не розміняй на спотички доріг,  бо кості перевернуться в гробницях  гірких і гордих прадідів моїх.  І в них було кохання, як у мене,  і від любові тьмарився їм світ.  І їх жінки хапали за стремена,  та що поробиш,— тільки до воріт.  А там, а там... Жорстокий клекіт бою  і дзвін мечів до третьої весни...  Моя любове! Я перед тобою.  Бери мене в свої блаженні сни.