Знайдіть, будь ласка, невеликий вірш Ліни Костенко

                               Крига на одрі  В цьому році зима  Не вігадала білої свити.  Часом вже й приміряла,  Та хтось її заразу крав.  Пощукала, поплакала...  Що ж робити?-  Будувала в старій  Із торішніх зів'ялих трав. Як коли лютувала, Стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, Несла сум'яття вітрів. Все збиралась на силі. Та не встигла огледіться, Як проснулись дерева І на Одрі лід потемнів. Крига буйно ломилась У відкриті двері протоки. Лід кришився, б'ючись Об каміння берегове... І нарешті по Одрі – Темній, широкій – На останній крижині Самотня чайка пливе. - Ти куди ж розігналась? Чи, бува, не до самого моря? Чайки держаться гурту, А ти відпливаєш одна. А крижина тонка, А крижина майже прозора... Ну, а що, як її розмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй Та удержать тебе несила? Затріщить і відломиться... Піде вода кругами... - Дивна людино! Я ж маю крила. Нащо крилатим ґрунт під ногами?                              КРИЛА  А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір"я, А з правди, чесноти і довір"я. У кого - з вірності у коханні. У кого - з вічного поривання. У кого - з щирості до роботи. У кого - з щедрості на турботи. У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!