Твір куди ж діваються українці

Ми живемо з Вами у дуже цікавий час. Все, за що боролися прадіди, за що вмирали діди, про що мріяли батьки в нас тепер є. Ми – незалежні. Пафос з екранів телевізорів, патріотизм з книг – зараз ми самі можемо вибирати що хочемо і говорити що думаємо. Та чомусь виникають одні запитання: Кому будувалось світле майбутнє? Для чого виборювалась незалежність? Куди діваються українці? Можливо, в боротьбі, в постійних протиріччях загубили ідею? Або, просто не вміємо жити самостійно? Чому так і збулись всі бажання, всі мрії? На мою думку, цьому є багато причин. Як свідчить історія, нам, українцям, ще з сивої давнини вселяли ідею про нездійсненність нашої мрії. З цією думкою змінювалися покоління, обростаючи коростою забобонів і страхів. Але усвідомлення свого призначення живе в душах українців. І наш народ не відмовлявся від боротьби за здійснення мрії. Мета була, та був і страх людей, яким приходилось жертвувати любов’ю заради любові. Кидати рідних, коханих за мрію, за Україну. В нашій історії було багато страху, невдач і поразок. Та український народ знову і знову піднімався, набирався терпіння, тому що розумів до чого прагне. І ось, коли здійснилось бажане, виявилось, що мріяти про незалежність набагато легше, ніж незалежно жити. Тепер залишилось лише втікати туди, де можна розповідати про українську незалежність, з якою жити неможливо. Українці не діваються. Навпаки, тепер вони всюди. Працюють, народжують дітей за морями-океанами. І їхні діти вже не будуть скромно і зніяковило говорити “Я – українець”. Вони просто не будуть знати що це таке.