Твір-роздум про сенс людського буття, патріотизм, почуття власної гідності і самодостатності

Поетична зірка Василя Симоненка спалахнула на небосхилі української літератури в шістдесятих роках минулого століття. Усього 28 років відпустила йому доля, але й за цей невеликий проміжок часу він зумів прогриміти молодим весняним громом, який відлунюватиметься ще багато десятиліть. Адже у творчості "витязя молодої української поезії", як сказав про нього Олесь Гончар, порушені вічні питання, що хвилюють людство, — це любов до своєї землі, самоствердження людини у складному сучасному світі. Заворожує щирість інтимної лірики поета.Для поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції. Провідним мотивом творчості поета є любов до своєї України, котру він називає матір'ю. Саме синівською розмовою з матір'ю Україною є вірш "Задивляюсь у твої зіниці...". У ньому митець висловлює свою велику любов: "Україно! Ти для мене диво!", і велику тривогу за її долю: "Ще не всі чорти втекли на небо, Ходить їх до біса по землі". "Я українець. Оце і вся моя автобіографія" , — сказав колись Василь Симоненко. І тому він відстоює святе право бути вільним наодинці з Україною, пожалітися їй, рідній, щиро зізнатися у своїх найпотаємніших почуттях:Хай мовчать Америки й Росії,Коли я з тобою говорю!..Маю я святе синівське правоЗ матір'ю побуть на самоті.Гостро відчуває він кровний зв'язок із рідною землею, вболіває за її трагічну долю. Багато пережила вона "революцій, бунтів і повстань", та не втратила своєї краси, завжди вона для сина "мамо горда і вродлива". Така вона — знедолена, але не скорена Батьківщина. І завжди стануть на її захист вірні сини, до яких належить і Василь Симоненко. І він відчуває цю свою роль захисника Вітчизни: "з ними щогодини б'юся... за твоє життя, твої права". Передчуває митець і свою трагічну долю, і готовий він її прийняти, віддати все своє життя до краплі: "Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено". У роки, коли людина повинна була бути лише "гвинтиком" системи, бути пересічною, стандартною, Василь Симоненко стверджував: "Ми — не безліч стандартних "я", А безліч всесвітів різних".. Тим самим митець відстоює ідею неповторності кожної людини, право на власний світогляд, переконання, почуття. Бо відсутність поваги до самодостатності кожної особистості принижує людину, її гордість, вбиває її творчий потенціал.