Твор не тему "На галявини весною" про березку

  Одного разу пішли ми з класом у парк. Уранці природа ще спала і навкруги панувала тиша.  Ми вийшли на простору галявину. Там на прив*ялій траві блищали дощові краплини, мов сльози. Притихла берізка, на якій вже було пожовкле листя.  Осіння тиша іноді порушувалася шурхотом та стукотом. То прокинулася сорока-білобока та дятел.     

Сьогодні ми разом з подругою пішли у ліс на прогулянку. Вже весна, як хочеться віддохнути, набратися сил для звершення своїх мрії. Прогулюючись ми побачили на галявині одиноку берізку. Вона зачарувала нас обох.   Вона була тоненька, біла з чорними плямами. ЇЇ листя та серіжки були зелені - презелені. Вона дивувала своєю красою, затмаріючи всі інші дерева. Промінь сонця, освітлював її, і цим відділяв її від інших.