Висловте свої міркування з приводу,чи потрібні світові неповторі,не схожі на інших особистості.Чи краще хай переважають на землі пересічні мешканці ,тоді життя буде простішим?

 Кожна людина народжується унікальною. Як тільки дитинка вперше в житті відкрила очі, вона починає навчатися. День за днем вона пізнає все нове і нове, радіє кожній митті, але ось уже наш хлопчик чи дівчинка починають пізнавати світ все краще і краще і розуміють, що не все так просто, що не на всі питання є відповідь і що деякі питання краще залишити без відповіді. І хочеться сховатися від цього, втікати,  аж тут знаходьтеся просте вирішення всіх цих складних проблем, яке мучить нашу маленьку дитинку, все просто, забуть, не переймайся цим,  будь як всі, і в масі сірих людей настає поповнення...  А що як ні? Що, якщо не залишати все як є, не забувати про проблеми, а намагатися знайти їх вирішення. Що якщо не боятися поставити питання на яке немає відповіді, що якщо засумніватися в доводах геніях і сказати: "Ні, все не так"?  Хотілося б, щоб більшість людей так робили, але простіше сидіти і не думати про це. В одній із своїх книг Рей Бредбері написав, що людина, яка вміє розбирати телевізор набагато щасливіша, аніж та, яка намагається виміряти і вичислити всесвіт, бо його не виміряти, не вичислити, не відчуваючи при цьому, як ти насправді нікчемний і самотній, але це ж не означає, що не варто намагатися.  Сумніватися і думати не так як всі - непросто, більше того, зазвичай, наслідком цього є повна ізоляція суспільство інакодумця. Жити з всіма простіше, але хіба ж можна тоді пізнати щастя, будучи частиною маси, забувши той дивний дитячий світ, де все було таке нове і неповторне?  Чи можна бути із закритими очима щасливим? Напевне, так. Але для чого себе позбавляти бачення? За  стіною із сірих людей, ховається щось страшне, від чого, моторошно в душі, але там ховається і щось воістину прекрасне. Не варто боятися, не варто закривати собі очі, адже лише пройшовши сіру стіну, лишивши позаду упередження, норми та  правила, які писалися століттями і сумніваючись кожної хвилині в вірності того, що навкруги, можна побачити те прекрасне, яка так близько від нас, та водночас так далеко.