Курсовая работа: Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів

А хмари бігли , хмари бігли і спотикалися об грім.

(„Гроза проходила десь поруч”)

Узагальнююче значення таких дієслів – переміщення в просторі, рух. Вони вживаються для характеристики переміщення предметів, змін у часі, відображення психічних процесів.

Аналіз багаточленних словосполучень типу „дієслово + іменник” переконує в тому, що для визначення лексико-семантичної структури метафори важливі перш за все семантичні процеси. Постійною структурною характеристикою метафори є взаємодія двох значень однієї і тієї ж словникової одиниці в поетичному мінімальному чи максимальному контексті. Ця особливість структури може проявлятися по-різному, в залежності від типів і видів метафор.

Метафоричні словосполучення, що складаються з двох іменників, створюють генитивну конструкцію, в якій метафори зоване слово, як правило, виступає в формі залежного родового відмінка. В сучасній поезії генитивні метафори різняться великою тематичною розмаїтістю і функціональною багатоплановістю. Дуже часто вони служать назвами окремих збірників і циклів, наприклад, книги М.Рильського „В затінку жайворонка”, В.Сосюри „Весни дихання”, А.Малишка „Полудень віку”, І.Драча „Протуберанці серця”, В.Бичка „Колір часу”, В.Коротича „Запах неба”, вірші Л.Костенко „На конвертики хат”, „Пелюстки старовинного романсу”, „Акварелі дитинства”, „Двори стоять у хуртовині айстр” та ін. [17, с.12].

Семантичне ядро мінімального генитивного словосполучення має тенденцію розширятися або уточнятися за рахунок залежних прикметників, наприклад:

Усмішкою дитячої фортуни

було для нас потрапити в той дім.

(„Старий годинникар”)

У цьому прикладі прикметник уточнює якісну ознаку метафоризованого іменника, виступаючи відносно нього в ролі метафоризуючого. Таким чином, іменник усмішкою , сполучаючись з поняттями дитячої і фортуни , піддається подвійній метафоризації. Подібним є ще один приклад Ліни Костенко:

Великі зорі в пам’яті планети

Холодні пахощі первісних печер ...

(„Летючі катрени”)

Означальна функція іменника в генитивних конструкціях розкриває можливості в передачі найбільш різноманітних переносних значень слів. Генитивні словосполучення є концентрованою формою вираження ознак предмета, явища, які зіставляються з іншими предметами, явищ. При цьому особлива роль належить метафоризуючому іменнику, що відрізняється семантичною багатоплановістю і в той самий час конкретністю. Розглянемо деякі строфи з поезій Ліни Костенко:

Голос криниці , чого ж ти замовк?

Руки шовковиць , чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Двори стоять у хуртовині айстр .

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа .

(„Марнували літечко, марнували”)

... і золотаве звечоріння

в зелених кучерях сосни .

(„Акварелі дитинства”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.