Курсовая работа: Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

(„Пелюстки старовинного романсу”)

Стояла груша, зеленів лісочок.

Стояло небо , дивне і сумне .

У груші був тоненький голосочок ,

вона в дитинство кликала мене.

(„Стояла груша, зеленів лісочок”)

Моє нечуване терпіння

іще ніхто не переміг...

(„Акварелі дитинства”)

Біднесенький мій ліс ,

він зовсім задубів!

(„Біднесенький мій ліс...”)

І наче склом затовчений туман ,

упала перша паморозь на віти...

(„Біднесенький мій ліс...”)

Їй сняться хмари і липневі грози,

чиясь душа прозора при свічі.

(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)

Усе життя на рівні витривань

А час – він мудрий фікції скасує

(„Летючі катрени”)

Використовуючи народнопісенні традиції при створенні метафоричного образу, поети часто використовують прикметник чорноокий :

Там повен двір любистку,

цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

(„Українське альфреско”)

Метафори подібного типу, активізуючи зорові відчуття, часто зустрічаються в поезії.

Використання прикметників на позначення кольору – характерна особливість сучасної поезії. По-різному трансформується колір в лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних понять білий, чорний, рожевий, синій розкривають себе в усій системі художньо-образотворчих засобів. Кожен поет має свою гамму кольорів, своє улюблене коло понять, що асоціюються з певним кольором. Ліна Костенко полюбляє контраст – протиставляти кольори:

Цей білий світ – березова кора,